Guns, Gore & Cannoli 2: Огляд гри

Актуально для платформи: PC

Оригінальна Guns, Gore & Cannoli приваблювала в першу чергу сеттінгом — інших кривавих платформерів про гангстерів та Америку часів сухого закону не знайти. Але особисто у мене в ній викликало невдоволення управління, а точніше — нездатність головного героя Вінні Каннолі піднімати або опускати приціл. Він стріляв виключно по прямій лінії, що перетворювало в цирк сутички з розташованими на високих платформах ворогами. Та й рівні з-за такого обмеження здавалися надто вже камерними, а тому були схожі один на одний, незважаючи на спроби авторів внести в гру різноманітність.

Старий знайомий

У Guns, Gore & Cannoli 2 цей недолік виправили — тепер герой може стріляти на всі боки. Локації збільшилися в розмірах, з’явилося більше багатоповерхових будинків, а заодно й камера віддалилася від персонажа — завдяки цьому нововведенню бої з супротивниками стали куди динамічнішими і видовищнішими. А сам Вінні, незважаючи на свій вік (після фіналу першої частини минуло більше 15 років), навчився деяким новим трюкам: тут тобі й подвійний стрибок, перекид, й навіть перекат в повітрі. Він як і раніше не залишає нікого в живих, носить з собою дюжину видів зброї, а здоров’я відновлює за допомогою каннолі — хрустких вафельних трубочок з сирною начинкою.

Шкода, що в сюжетному плані персонаж не отримав ніякого розвитку. Дія сиквела розгортається за часів Другої світової війни: Європа щосили бере участь у бойових діях, Тагтаун з першої частини залишається містом-примарою, а на головного героя відкриває полювання якийсь Темний Дон. Вінні такий плоский та нудний, як і раніше, — повторює одні й ті ж фрази, позбавлений почуття гумору, а єдиним «жартом» у його арсеналі можна вважати стереотипну звичку протягувати під час розмови руку та притискати великий палець до решти.

Та й стріляти у всіх підряд він не перестав — по мірі проходження герой потрапить в різні локації та зустрінеться з натовпом негідників. Спочатку мафіозі, потім копи, потім зомбі, нацисти, моторошного виду мутанти, щури різних розмірів… В одному з епізодів Вінні виявляється з американськими солдатами на березі Нормандії, але автори немов боялися жартувати на тему війни, а тому ніяк не розвинули цю тему. Дивно бачити яскравий платформер з ожилими мерцями та мужиком з ракетницею, в якому градус абсурду ніколи не досягне бажаних висот.

Добре хоч, сам геймплей не розчаровує, нехай і не пропонує ніяких нових ідей. Так як локації стали значно масштабнішими, супротивники тепер в буквальному сенсі лізуть з усіх щілин: визирають з вікон, ховаються за укриттями, вибігають з різних поверхів. Поки з ними не вступаєш в бій, вони читають газети, сидять за столами, жонглюють гранатами — дрібниці, звичайно, але за таку увагу до деталей розробників важко не похвалити. Типів ворогів чимало — у мафії є велетні, що біжать во весь опор, збивають Вінні з ніг, серед нежиті зустрічаються міни зомбі. Іноді в одній кімнаті виявляються замкнені два види супротивників, які починають воювати один з одним, що додає динаміки та дозволяє заощадити набої, хоч тих і в надлишку.

Біжи та стріляй

Так як стріляти тепер можна куди завгодно а кидати гранати вже немає необхідності, в сіквелі Вінні їх з собою не носить. Якщо противники стоять на верхній або нижній платформі, на них легко навести приціл. Спочатку у героя є лише бензопила та біта, але дуже скоро він отримує подвійні пістолети, автомат, кулемет, дробовик, а потім і ракетницю з гранатометом. Всі перестрілки на відкритих просторах приносять величезне задоволення — персонаж рухливий і скаче з боку в бік, ухиляючись від куль і копаючи настирливих зомбі або нацистів. Іноді процес трохи надоїдає, але, коли на екрані знову з’являються бочки і машини що вибухають, а частини ворожих тіл розлітаються в різні сторони після чергового пострілу з РПГ-7, хочеться грати далі.

Однак у самий несподіваний момент ти розумієш, що вже битися з фінальним «босом», потім дивишся титри, виходиш, перевіряєш лічильник в Steam, а там… награно всього три години. Один з головних недоліків першої частини, а саме тривалість, у другій не виправили. Напевно, гра займе більше часу, якщо поставити найвищий рівень складності та раз за разом гинути від руки незбалансованих мутантів з ракетами, але при звичайному проходженні на Guns, Gore & Cannoli 2 піде половина вечора. Можливо, це й на краще — бажання перегравати її з початку не виникає, і не виключено, що додаткова година не пішла їй на користь. У той же час прикро бачити, як сіквел, що виправляє кілька проблем оригіналу, проходиться за лічені години.

Зате у другій частині є ще одне важливе нововведення — онлайн-кооператив. Минулу гру можна було проходити з друзями лише за одним монітором, а тут весь сюжет дозволяють завершити з трьома приятелями по Мережі. Правда, користувачі виявили, що люди, які живуть у різних регіонах не можуть грати один з одним, але це обіцяють виправити патчем.

В кооперативі забава стає ще веселішою та видовищною — все ж-таки тут не треба вирішувати головоломки, проходити якісь нудні рівні та дивитися відео. Тільки стрільба, стрільба та стрілянина, і постійна зміна типів супротивників, багато з яких відрізняються особливими вміннями, що утримує біля екрану до кінця.

***
Guns, Gore & Cannoli 2 стала для бельгійського дуету Clayesbrothers не найбільшим, але помітним кроком вперед. Можливість стрільби в будь-яку сторону робить геймплей більш аркадним, але в той же час гравець відчуває себе вільнішим і саме цілиться у ворогів, а не намагається стрибнути так, щоб його кулі долетіли до потрібної точки. Та й наявність онлайн-кооперативу — величезний плюс. Але тужливий головний герой, мала тривалість і пара інших огріхів залишилися на місці. Не виключено, що при створенні неминучої третьої частині розробники зможуть встановити для себе нову планку, однак поки що поставити їх творінню найвищу оцінку не виходить.

Плюси: відмінний візуальний стиль і велика увага до деталей, в тому числі анімація ворогів; можливість цілитися в будь-якому напрямку, на відміну від першої частини; підтримка онлайн-кооперативу; досить різноманітні вороги та здебільшого захоплюючий ігровий процес.

Мінуси: гумор у сюжеті відсутній повністю, а Вінні все такий же нудний персонаж; гра проходиться за три години.