Pit People: Огляд гри

Актуально для платформи: PC

На ігровій інді-сцені є свої визнані авторитети та знаменитості. Студія The Behemoth — одна з них. Всі її гри — не тільки шалено захоплюючі, але й шалено смішні. Причому дія Castle Crashers, BattleBlock Theater, а тепер ось Pit People розгортається в одному й тому мальованої всесвіті, де по берегам бродять кексики, а до глобальної катастрофи призводить падіння на Землю величезного космічного ведмедя.

Літаючий цирк

Саме це сталося в Pit People. Падіння космічного ведмедика призвело до того, що над Землею тепер періодично йдуть кислотні дощі (насправді це проливається кров ведмедя), навкруги панує хаос, а по дорогах бродять канібали, які обожнюють маленьких та дуже маленьких дітей.

Сам винуватець всієї цієї катавасії, який за розмірами трохи чи не більше самої планети, не загинув. Навпаки, він уявив себе богом і тепер жваво та весело коментує те, що відбувається шикарним голосом актора Уілла Стэмпера (Will Stamper), а головне, бере активну участь у долі простого фермера Гораціо. Спочатку злий ведмідь нацькував на його ферму бандитів, які бажали поласувати синочком Гораціо, а коли той надав потужного опіру, звір розчавив своєю величезною лапою будинок, де нащадок ховався.

Після цього фермер відправляється в довгу, небезпечну та дуже веселу подорож, щоб розібратися з підступним ведмедем і знайти сина. На цьому шляху він зустрічає різних персонажів, які приєднуються до Гораціо. Серед них є принцеса, яка бажає помститися за свого батька, іспанська конкістадорша, милий та дуже смачний капкейк, що виконує роль медика в загоні, а також одноокий «напівціклоп» Йозеф, який в якийсь момент проковтує власного дядька, щойно врятованого нами з черева місцевого Кракена, та обзаводиться відразу двома головами.

Автори закинули в купу все — зомбі, канібалів, якесь печиво, жирафів, що літають на повітряних кульках, космічні шатли та іспанські каравели, піратів і роботів. І з боку все це може здатися маячнею божевільного, але насправді перед нами варіація на тему «Літаючого цирку Монті Пайтона» — така ж смішна, відмінно розіграна, повна веселого абсурду та сюра.

Покрокове веселощі

Але Pit People, повторюю, — це не тільки дуже смішно, але й шалено захоплююче. По механіці перед нами тактична RPG з бійками, квестами (у тому числі нелінійними), підбором оптимальної команди та прокачуванням бійців.

Головна страва — це, звичайно, покрокові бої. Їх механіка не пропонує якихось незвичайних наворотів, на відміну, наприклад, від The Banner Saga або прийдешньої Ash of Gods. Більш того, у бійців навіть немає активних умінь — вони просто ходять і автоматично атакують ворогів, які опинилися на сусідній клітці, або розстрілюють їх з далекобійних гармат.

Однак битися все одно цікаво. По-перше, потрібно грамотно займати позиції, намагаючись прикривати один одного, та атакувати ворога відразу кількома бійцями. По-друге, доводиться враховувати деякі нюанси — так, булавою особливо добре бити по противникам в шоломі (мечем ж особливої шкоди не нанесеш), а щит блокує стріли.

Нарешті, особливо в сюжетних сутичках, автори ставлять цікаві умови — потрібно ухилятися від вибухів, захоплювати гармати та бомбити ворогів, за відведений час знищити щоглу корабля, щоб перебратися на нього та не потонути. А в битві з Кракеном доводиться ділити своїх підопічних на кілька груп: поки одні луплять по щупальцях монстра, інші стримують натовп постійно прибуваючих міньйонів.

Вчора ти ворог, сьогодні — один!

Гораціо та його супутники отримують досвід і нові рівні прямо під час бійки, а ось приміряти нову екіпіровку, яку частенько видають за підсумками бою, вийде тільки в місті — там можна переглянути всіх доступних бійців, визначити, кого беремо в загін, і спорядити кожного з них.

Зброї та одягу дуже багато. І тут, природно, теж не обійшлося без специфічного гумору — можна озброїти когось протезом, туалетним йоржиком, гарячим перцем (в буквальному сенсі), гумовою палицею, бананом, льодяником, вантузом або величезним ескімо. А на голову якомусь циклопові надіти… голову дівчини або плюшевого ведмедя. Купа різноманітних зачісок, химерних головних уборів, шоломів і так далі — все це дозволяє вдосталь поекспериментувати із зовнішністю кожного з бійців. Причому багато з предметів так чи інакше впливають на бойові характеристики.

Нових героїв в загін дозволяють не тільки наймати в місті за великі гроші, але й рекрутувати (а точніше, захоплювати) прямо в битвах — якщо є клітка та сітка, а інші вороги вже мертві. Тобто ви можете взяти до себе будь-якого зустрічного злидня. Побачили величезного циклопа, який хвацько розкидає ваших підопічних, зловили його, й тепер він дає прикурити вже вашим опонентам. Це зручно, гроші економить, та варіативність у тактиці забезпечує.

Чолов’яга з дубиною обіймає одразу дві клітини з шести можливих у загоні. І тут доводиться ще думати, кого краще взяти з собою: одного, але сильного циклопа або єдинорога, потужно обстрілюючого супротивників райдужним конфетті (ранить воно зовсім не райдужно!), за підтримки капкейка-медика?

Їду, їду, їду я…

Там же, в місті, ми вибираємо квести — сюжетні, побічні та щоденні, — ходимо в магазин і відвідуємо арену, де можна поодинці або разом з одним боротися проти хвиль ШІ або брати участь в PvP-бійках між двійками гравців.

У підсумку в місто доводиться повертатися постійно. Схема однакова — виходимо з населеного пункту на карту, й або просто досліджуємо її, або їдемо (загін пересувається у візку) виконувати якийсь квест. Після кількох боїв, забивши інвентар трофеями, поспішаємо назад на базу, де можна підлікувати поранених, воскресити полеглих і розібрати нажите непосильною працею, щоб отримати золото та екіпіровку, звільнити місце для нових нагород.

Однак така схематичність зовсім не напружує. Адже ніхто не змушує нестися відразу назад в місто, а досліджувати карту, покриту «туманом війни», теж цікаво та корисно. Ми вільні рухатися в будь-якому напрямку, отримуючи досвід за відкриття нових локацій, постійно зустрічаючи ворогів та «квестодавців». А з останніми теж не засумуєш: вони можуть попросити вас доставити їх додому безпеки або, наприклад, віднести речі в прання якихось то привидів, то зомбі…

***
В результаті у The Behemoth вийшов ще один мальований шедевр, зроблений у властивому студії безголову стилі. У Pit People змішалося все — люди, коні, зомбі, єдинороги, феї, роботи, говорячи печеньки, «сингл», кооператив, гумор, серйозна тактика та рольова гра. Єдине чого, можливо, тут не вистачає, — ще більш відчутна складність: захоплені та прийняті в загін вороги на зразок того ж циклопа можуть відчутно полегшити проходження. З іншого боку, завжди можна включити режим перманентної смерті, щоб життя не здавалося малиною. Або смачним капкейком…

Плюси: захоплюючий ігровий процес; божевільний та веселий світ; шикарний сюжет; море гумору, забавних ситуацій і колоритних персонажів; фірмовий візуальний стиль The Behemoth; крута музика; голос Уілла Стэмпера.

Мінуси: місцями гра може здатися занадто легкою, а тактична система — примітивною.