Як російський виконавець Вася Ложкін у 2009 році передбачив напад Росії на Україну

0
203
Як російський виконавець Вася Ложкін у 2009 році передбачив напад Росії на Україну

Росіянин Вася Ложкін у 2009 році фактично передбачав напад Росії на Україну і написав про це у своєму ЖЖ. Зараз цей журнал видалений, але ви можете познайомитися з текстом в оригіналі у Вебархиві за цим посиланням.

Травень 20, 2009

Щас дивився по своєму улюбленному телевізору канал “Росія” – документальний фільм про Бориса Васильєва. Він, до речі, живе в нашому районі зараз, в одному селищі з моєю матір’ю, я навіть був у нього якось…

(Якщо хто не знає, це письменник, фронтовик, автор безлічі книг і сценаріїв до фільмів, таких як “А зорі тут тихі…”, “Завтра була війна” і т. п. Ще він пише книжки на історичні теми. Про Росію.)

Але я не про нього хочу сказати. Дай Бог йому здоров’я. Просто задумався про історію.

Щас всі торочать про якийсь там указ президента про створення комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії.

І звичайно багато товариші, радикально налаштовані, стали обурюватися – не тому, що там комісія якась буде, а тому що взагалі. Ну тобто все, що зверху – то зло й погана рашка, а те, що з вашингтонського обкому – то демократія і свобода. Ну це зрозуміло.

І звичайно не можуть промовчати ніякі-нам-не-брати-українці – їм цей указ про зовсім не подобається, тому що в цьому деякі побачили загрозу їх бачення і розуміння своєї історії. Хоча, Україна ніби як європейська країна, ось-ось вступить до АЛЬЯНСУ, не те що ми – дикуни-варвари, американців не люблять. І укази нашого президента (тим більше про створення комісії або ще чого всередині своєї установи) на іноземців не поширюються. Чи ні?

Я не хочу сперечатися, хто правий, а хто не правий, чия історія историчнее і правдивіше. Історію взагалі кожні п’ять років переписують. І кому як подобається – так тому і історія.

Але ось подумалося мені раптом, що в паралельному світі на Україну напала Росія.

Ось так от, скажімо в 2014 році, поки всі українці спали, пролунало виття сирен і гул літаків

І на танках, і на конях, пішки російські війська перетнули кордон в чотири ранку, щоб Крим вирвати і Донбас, щоб довести, що голодомору не було, і щоб чоботом російським топтати демократію та свободу. Ну й, звичайно увергнути народи у вир кривавого божевілля.

І от російські війська дійшли до Києва і оточили його. І багато мирних жителів розстріляли, забрали в рабство на нафтопереробні заводи в Сибір, тисячі сіл спалили, багато музейних цінностей відвезли в підвали Кремля. На окупованих територіях українців катували і страчували за те, що вони намагалися говорити рідною українською мовою, немовлят кидали в багаття, ґвалтували їхніх дружин, сестер і матерів, вирізали український герб на спинах полонених солдатів і все таке, коротше така орда прийшла зі сходу.

До того ж були і такі випадки, коли деякі українці, які встали на бік росіян – вони навіть більшою мірою творили безчинства та всілякі тортури. Звичайно, їх було небагато і всі ми знаємо, що трапляється з зрадниками.

Але піднялася народна хвиля гніву, згуртувався український народ і дав відсіч загарбникам, українська армія та союзники – НАТО й грузинські ополченці розбили російські війська. Не просто розбили, але пішли далі – захопили Москву, де в казематах Кремля застрелилися російські полководці і президент, а хто на застрелився – того взяли в полон і суди військовим трибуналом в Гаазі. Засудили і відправили відбувати довічне ув’язнення в Гуантанамо.

І була страшна битва, і сержант Поросенко і рядовий Райан під шквалом куль підняли жовто-блакитний прапор над будівлею уряду РФ (по якому в 93-му вже стріляли єльцинські танки).

Загалом Україна перемогла Росію. Але якою ціною? Скільки людей загинуло, залишилося без даху, стали інвалідами… в кожній родині загинув хтось із рідних та близьких.

І спорудили пам’ятники героям у цій війні, увічнили подвиг українського народу у фільмах, книгах, картинах.

І звичайно, як водиться, після кожної зміни президента та уряду, історію цієї війни трохи переписували. Не спотворювали навіть, а просто щось приховували, а на чому-то, навпаки, стали робити акцент. Але в цілому, не змінилося розуміння важливості тієї перемоги над Росією.

І пам’ять про цю війну збережеться у віках!

Але минуло 60 років, і з’явилися молоді (й не дуже) люди, які стали говорити, що Україна сама напала на Росію, що росіяни прийшли визволяти своїх братів від жидоамериканського ярма, від Ющенка, від всяких там узурпаторів, а зовсім не хотіли вирвати Крим і всіх повбивати.

І що “путінська Росія” – це круто, це було єдина держава, яка боротьбу за чистоту білої раси поставило на державному рівні.

А потім президент України видав указ “про створення комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам України”.

І молдавські блогери з цього приводу написали уїдливі пости в своїх ЖЖ, що Київська влада б’ється в агонії і бореться з неіснуючим екстремізмом, а українські патріоти одураманени київської пропагандою.

Адже таке може бути, правда?

І хто вміє писати, може скласти, при бажанні, (а ще краще за гроші) – абсолютно будь-яку історичну достовірність, зручну правлячому режиму. Або як варіант – “історію-яку-від нас приховували”, таку, щоб вона могла відповідати модним молодіжним політичним ігрищам в Че Гевару – тобто просто, зрозумілою, небагатослівною і в картинках.

З вами був видатний історик, професор абсолютно істиної науки
Вася.

З. И. Війну з Україною навів просто для прикладу, для красного слівця, так сказати.
Можна замінити на війну між Естонією та Латвією, або Бразилією й Білорусією – суть не змінюється.

Від редакції.

Ми не знаємо коли Вася Ложкін видалив свій журнал, можливо жахнувся у 2014 своєму передбаченню…

Оцініть статтю

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here