Як склалися долі дітей повалених (або просто померлих) диктаторів сучасності

Найчастіше це формула «Тато пішов — і тобі пора». Мурад Ніязов, Гульнара Карімова, Ніколає Чаушеску-молодший — де вони тепер?

Добре, коли твій батько — впливова людина! Можна міркувати про суднобудівництво, реконструювати який-небудь значимий університет або, наприклад, володіти своєю медіаімперією в Казахстані. Інша справа, що іноді шкала бажань від нормальних параметрів відхиляється далеко за межі не тільки розумного, але і законного, а то й просто людяного. Адже Папа захистить — чому б не повеселитися? Відрізати кому-небудь вуха, випалити свій ініціал на грудях згвалтованої жертви або просто взяти пару мільярдів доларів відкату.

І це почуття вседозволеності п’янить. Але в один прекрасний момент тато помирає, і ти, весь такий повітряний з бензопилою в руці, опиняєшся перед розлюченим натовпом народу, який ще вчора тебе обожнював, обожнював і побоювався. Або, що, може, навіть гірше, перед батьковою заступником, який вчора був дядько Гура, а сьогодні — твій найлютіший ворог (точніше, ти його ворог, але це вже деталі).

В результаті ти, будучи одночасно катом і жертвою, опиняєшся перед справжньою розвилкою долі. Якщо дуже пощастить, тихо і спокійно віддаси всі свої привілеї і будеш жити де-небудь далеко від батьківщини, здригаючись від дзвінків цікавих журналістів. Ні — тебе чекає забуття (в кращому випадку), тюрма, або смерть. Все логічно: у наступника твого тата теж є діти. Ось як склалося життя лише деяких «чудових дітей».

Молодший син самого відомого румунського диктатора (крім графа Дракули, звичайно) Ніколає Чаушеску-молодший міцно займає перші місця всіх хіт-парадів найжорстокіших нащадків диктаторів усіх часів і народів. Треба сказати, це спірне твердження: ті ж сини Саддама Хусейна страшніше було. Але Чаушеску-молодший творив свої справи нехай і в соціалізмі, але в європейській частині, а там такі штуки не дуже прийнято. Зокрема, не прийнято гвалтувати всіх підряд жінок, що зустрічаються у Ніку на шляху. Це майже не алегорія: син румунського диктатора був дуже охочий до протилежної статі, тому переходив межу: одного разу він навіть зґвалтував 14-річну гімнастку Надя Команечі відразу після того, як вона повернулася з Олімпіади з Монреаля з п’ятьма медалями. Деякі величали Чаушеску-молодшого «генієм Карпат», проте інше прізвисько — Дракуліто — підходить, звісно, куди більше.

Крім усього іншого, Ніку Чаушеску мав слабкість до автомобілів і карткових ігор, заради чого чи не щотижня мотався в Лас-Вегас. Пристрасть була настільки сильна, що його батько навіть заборонив в Румунії бридж. (Це взагалі властиво диктаторам: зло ворогам розбомбити Воронеж і домогтися скасування видачі віз у США… Ну, загалом, ти зрозумів.) Не допомогло: Ніку програвав цілі статки. І пив, пив багато і безпробудно. У 1989 році, коли сімейство Чаушеску було заарештовано, Ніку на суді навіть не зміг сказати, віддавав він наказ стріляти по демонстрантах під час румунської повстання, — зізнався, що був у тривалому запої.

Судили, до речі, Чаушеску-молодшого не за зґвалтування, а за фінансові зловживання і, звичайно, за звинуваченням у тому, що він відкрив вогонь по демонстрантах — тоді загинуло 89 осіб. Ніку отримав 20 років в’язниці, але вже в 1992 році його відпустили доживати свій вік з цирозом печінки. У румунському народі ходить байка, що в останні роки життя Ніку в рудому пальто ходив в районі вокзалу в Бухаресті і чіплявся до перехожих зі словами: «Налий кухлик похмелитися, мій тато збудував твою країну». У 1996 році цироз виявився сильнішим печінки Дракуліто, і він помер при підготовці до операції у віденській лікарні (друзі навіть підметушилися і зібрали грошей в якості авансового застави).

Інші діти клану Чаушеску прожили життя більш довгу, але навряд чи дуже щасливу. Середня сестра Зоя померла від раку в 2006 році, в останні роки майже не спілкуючись з людьми навколо, а старший син Валентин став фізиком-ядерником, їздить в США з лекціями (так, навіть у нього є віза, а у тебе немає — змирися), але при цьому категорично ухиляється від спілкування з будь-якими журналістами. Правда, під час матчів футбольного «Стяуа», які Чаушеску іноді відвідує, йому влаштовують овацію, адже раніше він вважався «добрим генієм» команди — дарував гравцям гроші і іноді навіть машини за перемоги. Відразу видно, що старший син Чаушеску — прийомний.

Старшу дочку покійного приблизно рік тому узбецького президента Іслама Карімова не можна назвати еталоном жорстокості, але й добрим ангелом вона аж ніяк не є. Ні, взагалі-то список її чеснот цілком великий: вона і модельєр, і організатор громадського фонду культури Узбекистану, і ювелір, і навіть «незалежний політолог» (кажуть, це забійний жарт в передмістях Ташкента). А як вона співає! А ось як!

Кажуть, дочка узбецького президента, яка виступала під псевдонімом Googoosha, пісні писав сам Макс Фадєєв (про неї точно одну пісню написав). Втім, навіть цей примітний факт не виправдовує те, що паралельно зі своєю творчістю Гульнара Карімова не соромилася брати багатомільйонні відкати за доступ до узбецькому ринку і узбецьким споживачам з іноземних компаній. Загальна сума збитку, озвучена офіційно в середині літа цього року, дорівнює двом мільярдам доларів і ще якоїсь дрібниці — здається, близько 30 мільйонів євро. Згубила, правда, Карімову не стільки це, скільки непереборне бажання посунути батька на троні. Це відгукнулося їй домашнім арештом, а потім і тюремним строком, і деякий час взагалі активно підтримувався міф, що Карімова вже давно мертва.

Після смерті батька в 2016 році Гульнара Карімова була пред’явлена світу не відразу, а тільки цього літа, і то лише для того, щоб пред’явити їй нові звинувачення. Для нової влади в особі Шавката Мирзиеева 45-річна дочка попереднього тирана — незручний оповідач про те, в чому і сам Мирзиеев міг бути замішаний. Вбивати Карімову не будуть, але і сидіти в неволі вона буде ще дуже довго. Втім, було б куди виходити: завдяки її татові, так і самої Карімової, Узбекистан міцно займає нижні позиції у багатьох правозахисних рейтингах (поки ще нижче Росії), а бідність в країні, — колосальна (поки ще вище Росії).

Про сина творця сучасного Туркменістану, тобто Туркменістану рівня де XI століття, Сапармурата Ніязова відомо небагато. Мурад Ніязов при живому батькові міг би жити розкошуючи, а його унікальності просто присвятили б чергову главу «Рухнами». Дійсно, привілеїв у сина Туркменбаші могло бути незліченна кількість. А як ще може бути у людини, чий батько змусив цілий народ поклонятися словами «Навіщо нам така кількість лікарень? Якщо люди занедужають, вони можуть приїхати в Ашхабад»? Тим не менш батько в університетські роки витурив сина в Ленінград, де незабаром той прийняв громадянство Росії. Зв’язок з Батьківщиною Мурад не втрачав, однак кажуть, що батько особисто заборонив йому жити в Туркменістані (воно і вірно, в Петербурзі цікавіше).

Пробувши якийсь час слідчими транспортної прокуратури, Мурад почав займатися торгівлею в самому широкому сенсі цього слова. Торгував і каракулем, і танками. Одного разу навіть продав туркменський газ Україні, отримав триста танків і «штовхнув» їх Пакистану. Кажуть, Ніязов був дуже злий (тому що ніхто не сміє вести бізнес за спиною маленького Сапармуратика, ніхто!), і тому синові якраз і було заборонено повертатися в Туркменістан на постійній основі. Зате дозволено займатися торгівлею: за великим рахунком, саме в руках Мурада був весь алкогольний бізнес у країні. Це дозволило йому гарненько розважитися в казино: як-то в Мадриді Ніязов спустив за ніч 12 мільйонів доларів! А в наступний раз в Анкарі — відразу 20 мільйонів! Коли Мурад відмовився виплачувати програш, його навіть затримали, і тільки втручання впливового папи позбавило Ніязова-молодшого від неприємностей.

У 2006 році, коли старший Ніязов помер, молодшого як єдиного спадкоємця серйозно готували на царство. Але тут виліз дантист-артилерист, і Ніязов-молодший поспішно ретирувався аж до Відня. Там він якийсь час жив світським життям, а потім Гурбангули Бердимухамедов став відбирати у нього весь бізнес. До речі, кажуть, що Бердимухамедов сам позашлюбний син Сапармурата Ніязова (що там ваша «Гра престолів»!). Після цього з 2011 року про Мурада Ніязова невідомо нічого, і деякі експерти з Центральної Азії серйозно вважають, що син людини, який називав себе Рятівником Туркменістану, вже давно спочиває в землі.