Альтернатива газу

0
299
Альтернатива газу

Україна не повинна закривати очі на потенціал альтернативної енергії, вважають в Держенергоефективності.

У червні Міністерство енергетики та вугільної промисловості оприлюднило проект оновленої Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. Документ відразу ж піддали критиці у Держагентстві енергоефективності та енергозбереження. За словами глави агентства Миколи Пашкевича, передбачена енергостратегією динаміка розвитку відновлюваної енергетики в Україні не відповідає зобов’язанням перед Енергетичним співтовариством.

Головне питання, на яке повинна відповісти довгострокова стратегія розвитку будь-якої галузі – якою ця галузь повинна стати в перспективі. Запаси невідновлюваних ресурсів (вугілля, нафти, природного газу) обмежені; вони постійно дорожчають, їх використання і видобуток забруднюють навколишнє середовище, викликаючи незворотні зміни клімату, тому світ наполегливо шукає їм заміну. У минулому році світовими лідерами за темпами приросту потужності сонячних електростанцій були Італія, Німеччина, Китай; вітрових – Китай, США і аж ніяк не багата Індія, яка випередила за цим показником економічно потужну і задає тон у розвитку відновлюваної енергетики Німеччини. Нагадаємо, Німеччина вирішила закрити до 2022 року усі свої атомні електростанції, і сьогодні 20% електроспоживання в країні забезпечується за рахунок відновлюваних джерел. Потужності сонячних і вітрових електростанцій збільшилися навіть у кризовій Греції. Поновлювані джерела енергії розвивають десятки країн в Азії, Африці і Латинській Америці. Тобто ці процеси йдуть повсюдно, незалежно від рівня добробуту.

Здавалося б, парадокс, але альтернативна енергетика, що працює на відновлюваних джерелах, розвивається і в країнах, які володіють значними запасами нафти і газу (Норвегії, та ін) і вугілля (Австралія). Міжнародне агентство Ernst&Young у своєму свіжому звіті назвало нафтоносні Катар, Саудівську Аравію і ОАЕ найпривабливішими для розвитку альтернативної енергетики. Такі висновки грунтуються на аналізі місцевої урядової політики та довгострокових стратегій цих країн.

В Україні довгі роки серйозних кроків в розвитку нетрадиційної енергетики не робилося, незважаючи на значну залежність від імпортних енергоресурсів. Проте з 2009 року в Україні діє “зелений” тариф, який дав інвесторам потрібні гарантії повернення інвестицій. Крім того, було запроваджено пільговий режим оподаткування та імпорту обладнання, аналоги якого не виробляються в Україні. І на ринок пішли приватні інвестори – вже в 2011 році різко зросла кількість малих ГЕС, почали створюватися перші потужні сонячні і вітрові парки. Якщо на початку 2010 року сонячних електростанцій в країні як таких не було, то вже на початку другого кварталу 2012 року їх загальна потужність перевищила 230 МВт. За даними Української вітроенергетичної асоціації, в кінці 2010 року встановлена потужність вітрових електростанцій становила всього 86 МВт, а станом на червень 2012 року – вже 190 МВт. Держенергоефективності прогнозує, що в цьому році встановлена потужність сонячних електростанцій зросте на 300 МВт і на стільки ж – вітрових.

У квітні цього року альтернативною енергетикою було вироблено 0,5% всієї вітчизняної електроенергії. У порівнянні з європейським рівнем, це поки крапля в морі. Але досвід півтора років і потенціал “зеленої” енергетики дають можливість будувати досить амбітні плани. Тим більше, що днями сфера застосування “зеленого тарифу” була розширена – незабаром їм зможуть скористатися виробники біогазу, енергії з побутових відходів. При цьому приватні домогосподарства зможуть продавати державі надлишки енергії, отриманої від сонячних панелей.

Але оприлюднений Минэнергоуглем проект оновленої Енергетичної стратегії України на період до 2030 року містить у собі дуже скромні прогнози по “зеленій” енергетиці. Так, у 2015 році з відновлюваних джерел передбачається виробництво всього 1 млрд. кВт-год. В 2020 році, згідно з базовим сценарієм, енергії з відновлюваних джерел планують отримувати лише 1,7% від загального електробалансу країни; в 2030-му – лише 4,6%. Між тим, Україна обіцяла Енергетичного співтовариства довести до 2020 року частку “зеленої” енергетики в енергобалансі до 12%, а деякі країни ЄС планують забезпечувати себе альтернативної енергії на 80% вже до 2050 року.

Вже діючої Державної цільової економічної програми енергоефективності в 2015 році запланований показник у 10%. “При потужності сучасних турбін тільки вітроенергетикою ми можемо покрити мінімум 12-14% вироблення електроенергії в Україні – це наш потенціал до 2030 року”, – вважає голова правління Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков.

Держенергоефективності стверджує, що вже в 2020 році встановлена потужність електростанцій, що працюють на поновлюваних джерелах енергії, повинна становити 9 ГВт (у тому числі ВЕС – 5,6 ГВт; СЕС – 3 ГВт; малих ГЕС – 0,4 ГВт); у 2030 р. – 17 ГВт (ВЕС – 10 ГВт; СЕС – 4,6 ГВт; малих ГЕС – 2 ГВт).

“Ці показники є абсолютно реальними, – говорить голова Держенергоефективності Микола Пашкевич. – Вони ґрунтуються на наукових дослідженнях і експертних висновках, на даних про реально введених в експлуатацію об’єктах та тенденції їх встановлення в подальшому. До 2025 року Україна зможе замість будівництва одного атомного блоку встановленою потужністю 1 ГВт ввести в експлуатацію 4 ГВт об’єктів відновлюваної енергетики, не витрачаючи при цьому державні кошти”.

Гальмування розвитку української альтернативної енергетики грає на руку Росії, для якої Україна є одним з найбільших ринків збуту природного газу, до того ж дуже вигідним, оскільки ми купуємо його набагато дорожче, ніж багато європейських компаній. Ми купуємо в Росії велику частину нафти і нафтопродуктів. Росія також зацікавлена у розвитку атомної енергетики в Україні, так як поставляє в нашу країну для цієї галузі практично все, починаючи від ядерного палива і закінчуючи обладнанням для реконструкції існуючих і будівництва нових атомних електростанцій.

Основні аргументи противників “зеленої” енергетики традиційно зводяться до того, що це – дороге задоволення, яке Україна дозволити собі не може. Дійсно, поки тарифи на “зелену” енергію вищі, ніж тарифи на електроенергію теплових електростанцій, не кажучи вже про атомні. Але експерти прогнозують, що вже протягом 5-7 років собівартість виробництва енергії з відновлюваних джерел буде нижче. “Якщо врахувати можливості України, сьогоднішні українські і світові тенденції, зокрема, і щодо здешевлення “зелених” технологій, можна констатувати, що автори стратегії взагалі не збираються розвивати цей напрямок енергетики, яке є пріоритетним для країн Євросоюзу та багатьох інших країн світу”, – вважає член наглядової ради Інституту енергетичних досліджень (Київ) Юрій Корольчук.

Втім, сама по собі величина тарифу – далеко не всі. Ми чомусь забуваємо, що більшість державних шахт, які видобувають енергетичне вугілля, збиткові та потребують постійної підтримки з держбюджету. До речі, про це прямо говориться в проекті оновленої стратегії. Зокрема, з 2001 по 2010 роки державне фінансування вугільної галузі збільшилася майже в чотири рази, досягнувши в 2010 році 7,7 млрд. грн., що склало 2%(!) сукупних державних видатків України. Ось і рахуйте, яким би насправді міг бути тариф на електроенергію теплових електростанцій, якби він включав в себе ще й витрати з утримання вуглепрому, які сьогодні несуть платники податків. Та й самі теплові електростанції потребують величезних інвестицій для реконструкції і заміни, в тому числі і з метою поліпшити екологічні показники – кінця 2010 року 84% їх блоків перевищили межу фізичного зносу. До 2030 року для модернізації 14 ГВт (!) потужності пиловугільних енергоблоків потрібні 109 млрд. грн., а з 2018 по 2030 рр. – ще 132 млрд. грн. для створення 10 ГВт нових потужностей, у тому числі для будівництва нових вугільних блоків.

Як віднайти такі кошти? Яким буде тариф на електроенергію теплових електростанцій, що забезпечує їх повернення? Не можна назвати дешевою і атомну енергію, враховуючи вартість сировини, витрат на обслуговування, безпеку, модернізацію блоків та утилізацію ядерних відходів. Крім того, при розвитку атомної енергетики можна розраховувати лише на державні кошти, а розвиток відновлюваних джерел – переважно приватні інвестиції.

Сьогодні економіка України істотно залежить від імпортної нафти, бензину і газу. Згадаймо осінь 2005 року, коли готувалася нині діюча енергостратегія. Тоді ціна російського газу для нас становила $50 за тис. куб. м. Через 7 років вона зросла майже в десять разів. В цих умовах Україна просто не може ігнорувати зростаючий потенціал відновлюваної енергетики.

Оцініть статтю

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here