Юлія Володимирівна Тимошенко прагнула б стерти зі своєї і загальної пам’яті деякі сторінки свого минулого. Ті самі, які стали фундаментом її сходження до керма і коробки передач. Це зрозуміло – образ покровительки загального добробуту, матері всіх сірих, убогих і пригноблених, безсрібниці та милосердної особи не дуже добре монтується з господинею комсомольських відеосалонів, кооперативних «перетірушек» і валізами газових відкатів.
Але парадокс полягає в тому, що в нинішній своїй діяльності мадам геть забула уроки тих зухвалих «дев’яностих». Навіть не всі уроки, а один, найголовніший: жодна «комбінашка» не живе більше трьох років.
Ось тому і загрузла вона безнадійно в своєму нинішньому нудному і безперспективному «трьохвідсотковорейтинговому» іміджі. З якого є лише один вихід – через політичний чорний хід до старенького таксі, що везе в обридлу халупу без софітів і телекамер.
Власне, здатність до оновлення своїх ідеологічних, політичних і моральних позицій є безумовним критерієм виживання політика в цей час в цій країні в цей перехідний період. Хто підніметься над утилітарними поняттями корисливої та практичної юності (а вона була такою майже у всіх головних гравців нашої політсцени), тому місце в майбутньому ареопазі приготовано.
Хто не захоче змін в собі – піде. І питання лише в тому «піде» або «підуть».
Джерело: Герман Антонов
Закінчив магістратуру КПІ за спеціальністю “Інженерія програмного забезпечення.”
Захистив кандидатську за темою: “Проектування дидактичної системи інноваційної підготовки фахівців в області програмної інженерії”.
Працюю і пишу на теми, пов’язані з програмуванням, влаштуванням комп’ютерів і комп’ютерних систем.