Багато користувачів систем з жорсткими дисками чули про те, що існує такий процес — дефрагментація, і що він може збільшити продуктивність диска. Розберемося, чи так це, і з якими типами накопичувачів його можна робити.
Будь накопичувач інформації складається з секторів (найпростіших комірок пам’яті). Коли диск чистий, і на нього ставиться, наприклад, система, то починають заповнюватися сектору з самого початку диска. При установці програм на чистий диск відбувається теж саме — сектора починають заповнюватися з початку і послідовно. Однак через деякий час ми видаляємо програми, записуємо нові файли і так далі, і в цьому випадку система поступає так: вона знаходить самий перший вільний сектор і починає записувати на нього інформацію. Коли сектор заповнився — вона шукає наступний вільний сектор, і так далі, поки файл не буде записаний повністю. У підсумку, через якийсь час, диск починає виглядати якось так (одним кольором позначений один файл):
Чим це погано? Щоб відповісти на це питання розберемося, як влаштований жорсткий диск. Всередині нього є кілька металевих дисків, на які записується інформація, і стільки ж головок, які її тримають. Якщо файл записаний в послідовно йдуть сектора, то проблем немає — витрачається час лише на одне позиціонування головки — над першим сектором, де записаний файл. Але якщо файл розбитий на кілька секторів, рознесених по всьому диску, то після прочитання першого сектору треба підняти головку, розкрутити диск, зупинити його в потрібному місці (там, де починається наступний сектор), вважати інформацію, і повторити це для всіх секторів, де записаний файл. Зрозуміло, все це займає час — а значить система чекає, поки файл не прочитано повністю, а значить чекає відкриття файлу або програми і користувач, що не дуже добре.
Що робить дефрагментація? Вона шукає розрізнені шматки файлів і об’єднує їх разом, послідовно йдуть сектора, і диск після дефрагментації виглядає якось так:
Тобто після дефрагментації система витрачає на читання файлу істотно менше часу, а значить і користувач чекає відкриття цього файлу або програми теж менше. Але це вірно тільки для жорстких дисків — у них час доступу до кожного сектору по-різному. З SSD ж це не так — там немає механічних частин, не потрібно чекати розкручування диска і позиціонування головки, тому час доступу до будь-якого сектору практично однаково, а значить дефрагментація не потрібна. Більше того — вона може бути шкідлива, тому що SSD має всередині ще й кілька сотень мегабайт швидкого кеша, і для правильної роботи кеша з пам’яттю є команда TRIM, яка сама керує комірками пам’яті.
Тому дефрагментацію має сенс робити тільки на жорстких дисках — для цього натисніть правою кнопкою миші на потрібному диску > Властивості > Сервіс > Оптимізувати > Оптимізувати (або дефрагментувати, в залежності від системи):
Процес цей досить тривалий — до декількох годинників. У Windows 8 і вище за замовчуванням «оптимізація» відбувається раз в тиждень, однак це досить часто — проводити дефрагментацію варто раз на два-три тижні, якщо ви користуєтеся ПК активно, і раз в місяць-півтора, якщо не дуже активно. У Windows 7 дефрагментація за замовчуванням відбувається в годинниківу ночі кожну середу, тому її варто робити вручну.
Закінчив магістратуру КПІ за спеціальністю “Інженерія програмного забезпечення.”
Захистив кандидатську за темою: “Проектування дидактичної системи інноваційної підготовки фахівців в області програмної інженерії”.
Працюю і пишу на теми, пов’язані з програмуванням, влаштуванням комп’ютерів і комп’ютерних систем.
