Нова стратегія національної безпеки США як відображення нової політики адміністрації Трампа

0
317
Нова стратегія національної безпеки США як відображення нової політики адміністрації Трампа

Нещодавно ми писали про формування нового напряму американської геополітичної думки навколо таких понять, як біполярних плюса та мінуса. Коротко малося на увазі, що політична географія планети стає двополюсною (або біполярною), де на одному полюсі розташувалися США та їхні союзники (“біполярний плюс”), а на іншому – Росія, Китай та інші (“біполярний мінус”).

І ось думки американських аналітиків набули обрисів в конкретних державних законодавчих актах. Презентована 18 грудня 2017 року Дональдом Трампом нова Стратегія національної безпеки США стала тим історичним документом, який номінально позначив країни, що входять в так званий “біполярний мінус” нового світопорядку.

При цьому, слід зауважити, що в західних аналітичних колах вже деякий час гуляє думка, що все, про що написано, обов’язково відбудеться. Це не якась конспірологія, мова йде виключно про політичні події… Виходячи з цієї логіки, поява такої Стратегії цілком об’єктивно, історично обґрунтовано і послідовно.

США впевнено керуються принципом: “У нас немає вічних союзників і постійних ворогів – вічні лише наші постійні інтереси”. І деякі відмінності зовнішньої політики Трампа від його попередника, здається, не вплинули на загальну стратегію. Особливо, якщо це стосується ризиків, пов’язаних з КНДР, Іраном, ИГИЛ, Росією і Китаєм. Звичайно, артистичне поводження Трампа і його, інколи конвульсивні, заяви часто і різко різняться з зваженої риторикою Обами, але загальна концепція зовнішньої політики Америки збереглася. Напевно, тут грає роль хвалена система стримувань і противаг (“checks and balances) влади. Але, відмінності між двома (нинішньої і колишньої) адміністраціями Білого дому існують, і часто присутні не в тому, як боротися з зовнішньополітичними опонентами, а питання їх ідентифікації.

Барак Обама прийняв свою посаду з твердими намірами реабілітації похитнувся миротворчого способу США. Його команда вважала, що вплив Америки підірвана війною в Іраку, американці втратили колишні симпатії і співчуття, пов’язані з терактами 11 вересня 2001 року. І цілями адміністрація Обами були прагнення до міжнародної кооперації та співпраці. Але, на думку нинішньої адміністрації Білого дому, така політика продемонструвала всьому світу слабкість США, істотно похитнула геостратегічне положення і погіршила внутрішню ситуацію в країні. Адміністрація Трампа взяла курс на відродження американського могутності влади в економічному і військовому відношенні. Підходи досить різні, хоча, можливо, і не зовсім протилежні.

І це не унікальна картина в американській історії. Сьогоднішня ситуація віддалено нагадує обстановку середини – кінця 70-х, коли американська державна влада значно ослабла через невдач у В’єтнамі, внутрішньої соціальної нестабільності, політичної кризи і відставки президента Річарда Ніксона. Під керівництвом іншого президента Джиммі Картера США проводили політику розрядки з Радянським Союзом і прагнули реабілітувати міжнародний образ США шляхом скорочення озброєнь. Керівництво та співпрацю розглядалися адміністрацією як найкраща політика збереження американського впливу та міжнародної безпеки, особливо з урахуванням соціальних та економічних проблем всередині країни.

Але розрядка не була визнана як істинно правильний шлях. Всередині Америки і в середовищі їхніх союзників по НАТО виникали голоси попереджають, що скорочення військових витрат не забезпечать світ, а навпаки, створять умови, що дозволяють СРСР випередити США, що, по суті частково, і сталося. Це призвело до пожвавлення неоконсервативних рухів, які закликають до відродження військової, економічної та геополітичної могутності Америки, до відновлення її лідируючих позицій у світовій системі. Іранський криза довела, що Америка втрачає колишню могутність, що зовнішня безпека США піддається ризику і збуджує бажання міжнародних конкурентів кинути виклик. В розвідувальному співтоваристві США була проведена відповідна робота та її оцінки явно показали переваги радянського ядерного потенціалу. Це стало тривожним сигналом для американської зовнішньої політики, чим скористався Рональд Рейган, який закликав до відродження американського величі і створення надійної стримує ядерної програми. Зрозуміло, були й інші оцінки показують, що сили Радянського Союзу явно переоцінені, але думки Рейгана і його неоконсервативного табору перемогли.

Перехід від політики умиротворення Картера до агресивної стратегії Рейгана ознаменувався його знаменитою заявою, коли він назвав СРСР “імперією зла”. Замість подальшого скорочення озброєнь США збільшили витрати на оборону і розвиток ракетної ядерної програми. Тоді Америка розгорнула свою зовнішню політику в бік виключного відстоювання власних національних інтересів, іноді навіть всупереч думці НАТО і ООН. І 18 грудня 2017 року подібна історія повторилася знову, Трамп заявив, що з-за пасивності адміністрації Обами Сполучені Штати стали менш шановані в світі і цьому необхідно покласти край.

Деякі американські аналітики назвали цей поворот американської політики “луною Рейгана”. І така аналогія явно присутня. Трамп вимовив ті ж гасла, навів ті ж смисли й образи, що і Рейган. Це і “зробити Америку знову великої”, і заклики до збільшення військових витрат і відновлення ядерного потенціалу, до контролю над російськими і китайськими оборонними програмами, до переформатування неефективних міжнародних інституцій (ООН) і чому.

Трамп оточив себе новим ешелоном неоконсерваторів, зайняв рішучу позицію щодо Північної Кореї і Ірану, націлився на перегляд торгові угоди і економічних зв’язків з Європою. І, ймовірно, в питаннях національної безпеки адміністрація Трампа багато в чому буде дотримуватися заявленої стратегії.

Окремі західні ЗМІ заявили, що слідувати оголошеним концептуальними напрямами буде досить складно, адже американський конгрес, так і держдеп більше керуються не директивними документами, а більше колективним розумом або консенсусом думок. У будь-якому випадку, нова Стратегія національної безпеки США прийнята і публічно представлена. Її вплив на подальшу геополітику буде однозначно.

У цій Стратегії про геополітичний або “біполярний мінус” явно не йдеться, але країни, що входять в табір супротивників США позначені явно. Це Росія, Китай, Північна Корея та Китай.

Світ впевнено ступив в епоху чергового протистояння і хто в ньому вистоїть, покаже час. Однак, засновник і директор розвідувально-аналітичної кампанії “Stratfor”, політолог Джордж Фрідман у своїй книзі “Наступні сто років. Прогноз подій ХХІ століття” не приховуючи, каже, що глобальне майбутнє виключно за Америкою. А на його думку, все, про що написано, обов’язково відбудеться.

Оцініть статтю

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here