Вчені з Гарварду відрапортували про рішення проблеми сумісності технології «металінз» і штучних м’язів, які потрібні для керування штучним оком. Їх прототип має товщину всього 30 мікрон, але може в реальному часі одночасно здійснювати фокусування, коригування аберацій, астигматизму та інших видів розмиття, які проблематично компенсувати традиційними оптичними системами.
Адаптивними металінзами називають конструкції, здатні фрагментарно деформуватися на нанорівні, змінювати свою структуру для компенсації оптичних аберацій. Але для цього треба дуже точно прикласти до них серію зусиль, для чого необхідно придумати, як керувати штучними м’язами. Тільки один опис параметрів структури металінзи діаметром в 1 см і товщиною в 30 мікрон займає кілька терабайт, а при масштабуванні пристрою його складність зростає неймовірно.
У Гарварді пишаються саме тим, що розробили алгоритми мінімізації цих розрахунків, спростили системи контролю металінз до рівня, коли технологію можна буде реалізувати в інтегральних схемах. Плюс вирішили завдання кріплення м’язів до лінзи – підібрали полімер з відповідними параметрами розсіювання світла, що проходить через нього. Тепер металінза, й системи управління зосереджені в одній площині — це свого роду готовий модуль для інтеграції в інші оптичні системи.
В теорії металінзи з штучними м’язами можуть знайти застосування в фото – та відеоапаратурі, телескопах, електронних очах роботів, в імплантатах, мікроскопах і окулярах віртуальної реальності. На практиці технологія ще дуже далека від комерційного втілення – вчені лише поєднали два ключових елементи, але над ефективністю роботи цього тандему ще потрібно попрацювати.
Закінчив магістратуру КПІ за спеціальністю “Інженерія програмного забезпечення.”
Захистив кандидатську за темою: “Проектування дидактичної системи інноваційної підготовки фахівців в області програмної інженерії”.
Працюю і пишу на теми, пов’язані з програмуванням, влаштуванням комп’ютерів і комп’ютерних систем.
