Хто такі політв’язні

0
13
Хто такі політв'язні

В деяких країнах все ще задаються “вічним” питанням: “чи Є у нас політв’язні”? Під цим словом в суспільній свідомості найчастіше маються на увазі незаконно і/або несправедливо засуджені люди, які взагалі невинні, а якщо навіть і переступали закон, то зробили це свідомо і виходячи з благородних, за власним і їх прихильників думку, політичних цілей.

Чому людина, звана “політв’язням”, вже в силу цього викликає у багатьох особливе співчуття не треба пояснювати знають історію царської Росії і Радянського Союзу. Проте з часом поняття “справедливість”, “боротьба за благородну справу” і пов’язані з ними політичні мотиви різноманітних дій, спрямованих проти держави, його інститутів та їх окремих представників, стали сприйматися все більш неоднозначно.

Напевно і з цієї причини, в 1961 р. засновником організації “Міжнародна Амністія” Пітером Бененсоном правозахисного співтовариства був запропонований термін “в’язні совісті”. Під ними стали розуміти тих, хто переслідується в кримінальному порядку або позбавлений волі без суду і слідства лише за публічне висловлення своїх поглядів і переконань, що не містять заклик до насильства. Природно, що у всьому світі вимагають негайного звільнення таких людей і безумовного припинення якого б то не було переслідування.

Пізніше тією ж організацією поняття “в’язень сумління” було конкретизовано та розширено, так що тепер воно стало чи не канонічним: “В’язнями совісті можна вважати тих, кого переслідують за різних причин, незалежно від того, чи перебували вони у неозброєному протистояння правлячого режиму або працювали в легітимних рамках політичної системи даної країни, відстоювали свої невід’ємні права і громадянські свободи або стали жертвами нічим не спровокованого переслідування з боку влади — в будь-якому випадку, якщо їх тримають під слідством або в ув’язненні.

Поряд з цим, здавна використовується термін “політв’язень” так і не отримав загальновизнаного визначення, не кажучи вже про відсутність його юридичної дефініції. Можливо, не тільки з-за того, що він часто застосовується в політичних цілях, але оскільки до цих пір немає єдиної думки про те, як його тлумачити і для чого використовувати. Внаслідок цього, немає також і загальноприйнятих відповідей на більш приватні питання:

  • “Потрібен політв’язням особливий статус?”,
  • “Чи є заявлені політичні мотиви скоєного злочину достатньою підставою, щоб вважати кримінальну справу політичним?”,
  • “Як визначити політичну заданість в діях влади, основою яких стали звинувачення на адресу осіб, реально вчинили правопорушення?”,
  • “Чи слід вважати політичні мотиви злочину пом’якшувальною обставиною, або вони лише збільшують провину?”

Незважаючи на труднощі такого роду, “Міжнародна Амністія” все ж дає визначення терміну “політв’язень” включає як “будь-якого ув’язненого, справа якого містить значний політичний, що розуміється в широкому сенсі слова, елемент: “або мотиви дій ув’язненого, або самі ці дії, або мотивацію влади”.

З наведеного визначення випливає, що до даної категорії переслідуваних можна віднести як “в’язнів совісті”, так і тих, “хто вдається до злочинного насильства з політичних мотивів”. Ми вважаємо, що об’єднання обох цих груп в одному понятті, давно й певним (в тому числі і емоційно забарвленим) “задіяному у суспільній свідомості, призводить до нечіткості його застосування на практиці.

Для того, щоб не використовувати розглянутий термін в безмежно широкому контексті всього, що відноситься до політики, є кілька причин.

Далеко не у всіх випадках підслідними та ув’язненими, а, тим більше, владою прокламується або визнається політична мотивація своїх дій. До того ж, далеко не завжди заявлені політичні мотиви дій обвинувачених насправді мали місце до вчинення осудної ним правопорушення. Тому недостатньо просто вказати на хоча б один з трьох, наведених у визначенні “Міжнародної Амністії” мотиваційних факторів, які вважаються необхідною “прикметою” для припущення про існування політичного підґрунтя цієї справи. Вже тільки з цієї причини використання терміну “політв’язень” носить далеко не безумовний характер і багато в чому залежить від позиції, з якої виноситься судження про характер справи.

Такого роду суб’єктивність пов’язана ще й з тим, що політична мотивація визначає так званий “інтелектуальний” або “вольовий” момент вчиненого злочину, а його облік є необхідним завданням правосуддя. На нашу думку, політичні мотиви злочинів, що спричинили тяжкі наслідки, “так само як і мотиви расової, національної чи релігійної ненависті або ворожнечі”, можна вважати обтяжуючою провину обставиною. Звичайно, суд не може завідомо у всіх випадках застосовувати такий підхід. Але майже завжди йому належить вирішувати питання про відповідальність підсудних, дії яких виходили з “хибно” або “вірно” понятих (дивлячись з якої точки зору розглядати їх) громадських і державних інтересів”.

Виходячи з вищесказаного, ми вважаємо, що сьогодні термін “політичний в’язень” і подібні з ним, залишаються осмисленими для їх правозахисного вживання лише до дій безумовно неправового (на практиці!) держави. Тоді ці поняття можна використовувати як в зв’язку з минулим, так і в наш час,- стосовно до репресивних заходів проти політичних чи іншого роду опонентів тих режимів, яким не вдається приховати нехтування ними міжнародно визнаних норм права і гуманітарних стандартів. У таких випадках прийнято говорити про наявність у державі політичних репресій – незалежно від того, чи пов’язана з переслідуванням громадська активність потерпілих або її взагалі не було. Але і тут, якщо ситуація не характеризується переслідуванням тільки тих, кого називають в’язнями совісті, ми стикаємося з масою “змішаних” випадків, коли можливі реальні правопорушення з боку обвинувачених.

Таким чином, сьогодні в рамках правового підходу додаток визначення “політичний” до понять “в’язень” і “кримінальне переслідування” виявляється малопродуктивним, навіть якщо кожен раз робити спеціальні застереження. Іноді предприниются спроби запропонувати дещо іншу термінологію. Наприклад, у практиці Міжнародного Червоного Хреста зустрічається визначення “арештовані з міркувань безпеки”, яке може виявитися більш вдалим для позначення деяких категорій ув’язнених. І, все-таки, подібні зміни термінології або узагальнення неюридичного характеру навряд чи здатні врятувати ситуацію.

Чи не єдиним послідовним виходом тут може бути відділення позаправових понять “політичного” характеру від тих, що використовуються у правовому полі та відносяться до кримінального законодавства, суб’єктам права, стадіями процесу.

Тоді в окрему, хоча, можливо, також не абсолютно суворо обумовлену, категорію виділяються ті, кого переслідують за завідомо неправовим підставах, як би цих людей не називали – в’язнями сумління, заарештованими з міркувань безпеки, жертвами політичних репресій або політв’язнями (у вузько традиційному сенсі слова).

До них відносяться:

  1. переслідування та утиски дискримінаційного і насильницького характеру, які лежать поза власне правової сфери і зазвичай описуються як свавілля або терор;
  2. залучення до відповідальності на підставі законів та інших нормативних актів у галузі кримінального та адміністративного права, які явно суперечать міжнародно визнаним стандартам. (Зауважимо: в даному контексті у цю категорію включені тільки ті з не вчинили нічого протизаконного, чиї переслідування визначаються суспільно-політичною мотивацією).

Всі інші випадки неправомірних (в цілому або хоча б частково) переслідувань, що відносяться до скоєння правопорушень, які інкримінуються в рамках чинного законодавства, можуть відрізнятися один від одного мотивами дій обох сторін правового конфлікту, а також характером і ступенем можливих порушень законності та прав людини. Якщо ці порушення або підозри про їх існування мають місце, в тому числі і у випадках збройного або політичного протистояння, то можна ввести узагальнюючий термін “об’єкт/жертва переслідування, здійснюваного з порушеннями законності і прав особистості”.

Таке поняття, мабуть, повинно включати в себе всі види переслідування, для якого характерні такі основні особливості:

  1. не адекватне вчиненому застосування чинного законодавства:
  2. фальсифікація звинувачень, їх окремих епізодів або доказової бази;
  3. інші форми порушення правових і процесуальних норм, в т. ч. його крайній прояв – тортури, фізичні катування та погрози їх застосування.

У силу всіх цих аргументів ми будемо уникати, по можливості, вживання прикметника “політичний” стосовно кримінальних справах, які проходили за ним обвинуваченим і ув’язненим, щоб виключити ту суб’єктивність, яка вноситься до розуміння цього терміна. Там, де нам цього не вдасться зробити, це поняття буде замінювати більш точну, але зайво багатослівну характеристику кримінального переслідування учасників внутрішніх конфліктів або будь-якого іншого протистояння громадян, в основі яких були політичними “або мотиви дій ув’язненого, або самі ці дії, або мотивація дій”.

Але який би термін не використовувався, очевидно, що при припущеннях про наявність політичних (в широкому сенсі слова) мотивів необхідно особливо пильну увагу до всіх аспектів попередньої діяльності обвинуваченого і реакції на неї влади. У правозахисній практиці остаточне судження про суспільної значущості даної справи і, тим більше, про віднесення його до категорії “в’язнів совісті” або інших свідомо неправових переслідувань повинно виноситися на основі аналізу конкретних порушень законності та прав людини в контексті дій жертв переслідування, достовірності отриманої інформації, а також при співвіднесенні з суспільно-політичної і правової ситуації в цілому.

Підкреслимо ще раз, що таке відокремлення не пов’язано з “привілейованим” виділенням даного роду кримінальних переслідувань за вчинення реальних або надуманих правопорушень порівняно із злочинами за “звичайним” корисливим чи побутових мотивів.Причин такого відокремлення може бути кілька.

Одна з них полягає в тому, що з переслідуваннями з політичних мотивів пов’язана підвищена ймовірність порушень прав людини і недотримання законності. Крім того, на таких переслідування часто акцентується увага суспільства і держави, а тому захист їх прав жертв стає актуальною і для вирішення правозахисних завдань у переважній більшості інших випадків, і в системі в цілому. Домагаючись відкритого і об’єктивного розгляду т. н. “політичних” справ, ми вважаємо, що наші зусилля приведуть до створення гарантій справедливого розгляду і в інших випадках.

Умовність такого поділу видно з аналізу проблеми смертної кари як вищої міри покарання: більшість правозахисників вимагає її скасування або незастосування до всім засудженим до неї без жодного винятку.

Крім того, у зв’язку з обговорюваною категорією ув’язнених часто ставиться питання про особливі умови застосування до них амністії та помилування. Адже в подальшому дотримання закону тими, кого прийнято вважати “політв’язнями”, залежить від зміни суспільної ситуації не в меншій мірі, ніж від тривалості строків позбавлення волі. Не випадково першим кроком демократичних реформ у більшості країн стає звільнення політв’язнів колишнього, найчастіше тоталітарного, режиму. У цих випадках амністія або помилування, розглядаються однією стороною як акт відновлення справедливості, а інший як акт милосердя, покликані звести громадянський конфлікт на немає або хоча б перевести його в рамки нормальної політичної боротьби.

Оцініть статтю

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here