У Верховному суді США завершилася гучна справа «Impression Products проти Lexmark International», знакова для всього ринку друку. Колективним рішенням суддів великі вендори не зможуть більше давити силою патентного права на дрібні фірми, що займаються заправкою і відновленням оригінальних картриджів.
Lexmark — один з найбільших американських виробників техніки для друку (віднедавна належить китайцям). І подібно до більшості, компанія працює за схемою прив’язки до постачальника (vendor lock-in), торгуючи порівняно дешевими принтерами і непомірно дорогими витратними матеріалами.
Для бажаючих заощадити існує програма повернення (Lexmark Return Program) — компанія своїми силами збирає відпрацьовані картриджі, заправляє їх і знову відправляє в продаж. Придбати їх можна зі знижкою (приблизно на 20% дешевше нових), але з умовою — використовувати лише раз, ніяких самостійних перезаправок. На чесне слово покупців ніхто не розраховує, і робочий ресурс таких чорнильниць обмежується спеціальної прошивкою чіпа, блокує друк. У звичайній ситуації (з новими картриджами) принтер обмежився б попередженням, але роботу не зупинив.
До речі, відпрацьовані картриджі компанія отримує назад за програмою утилізації (Lexmark Cartrige Collection Program), дозволяючи клієнтам відсилати їх назад і навіть не вимагаючи за це грошей. Виключно заради турботи про довкілля.

Impression Products — невелика сімейна фірма з Чарльстона, Західна Віргінія, протягом майже сорока років займається заправкою картриджів для копіювальної техніки. Про невеликому розмах підприємства, в якому працюють 25 осіб, можна судити хоча б по їх простенького сайту. З недавніх пір останній рясніє посиланнями на статті та новинні сюжети, присвячені протистояння з друкованим гігантом.
Як і багато іншіх дрібних фірм, Imression заправляла тонером будь-картриджі, в тому числі і ті самі «повернені» від Lexmark, після чого продавала сильно дешевше оригіналів. Захист «одноразових» чіпів обійти було не складно. Справедливості заради, торгівля неоригінальними расходниками давно була спірною з юридичної точки зору, але тут друкарський гігант, що називається, знайшов до чого причепитися і щільно насів на декількох заправників, включаючи Impression.
В рукаві Lexmark був відмінний козир — американське патентне право, яке дає можливість виробникам вільно розпоряджатися винаходами протягом наступних 20 років. Потрапивши під потужний судовий тиск, Impression опинилася на межі закриття. Тим не менш, директору Еріку Сміту (який успадкував бізнес від батька) вдалося вийти на жвавих юристів з Mayer Brown. А ті, в свою чергу, не тільки протягли справу аж до Верховного Суду, але ще й виграли його.
Колегія суддів досить несподівано стала на захист малого підприємництва і постановила, що патентне право поширюється на картриджі тільки до їх «першого продажу». З цього моменту вважається, що виробник отримав свою законну винагороду за винахід, а картридж повністю переходить у власність покупця і той може розпоряджатися ним як захоче, в тому числі заправляти і знову продавати. Більш того, бізнесмени працюють на вторинному ринку отримують право торгувати «перевипущенними» картриджами не тільки в Америці, але і по всьому світу.
Важливість цієї справи зовсім не обмежується благополучним результатом для Impression Products. По суті, своїм рішенням судді остаточно легалізували міжнародний вторинний ринок друку, принаймні для американських виробників.
Наслідки гучного судового процесу не змусили себе довго чекати. Буквально на наступний день, великий китайський виробник неоригінальних витратних матеріалів, компанії ApexMic (нещодавно змінила назву на Ninestar, хоча там все складно) звернулася в Комісію з Міжнародної Торгівлі США (USITC або просто ITC) з проханням виключити свою продукцію зі списку забороненої до ввезення (General Exclusion Orders). Місяцем раніше, за рішенням комісії, Апексу заблокували можливість поставки товарів, пов’язаних з патентами компанії Epson.
Подібний поворот подій іронічно виглядає в світлі того, що ApexMic входить з Lexmark в єдиний холдинг Zhubai Seine Technology.

Закінчив магістратуру КПІ за спеціальністю “Інженерія програмного забезпечення.”
Захистив кандидатську за темою: “Проектування дидактичної системи інноваційної підготовки фахівців в області програмної інженерії”.
Працюю і пишу на теми, пов’язані з програмуванням, влаштуванням комп’ютерів і комп’ютерних систем.