У попередній статті ми розглянули старі, вже непідтримувані офіційно версії Android — аж до 2.3. Тепер ми поговоримо вже про більш сучасних версіях, і почнемо з 3.0 — чисто планшетного Android.
Android 3.0-3.2 Honeycomb (2011)
Як ми пам’ятаємо, в 2010 році Стів Джобс заново «винайшов» планшет — представив iPad, який відразу полюбився багатьом за зручність, хорошу автономність і відносно невисоку ціну. Зрозуміло, ні Google, ні особливо Microsoft (яка ще у 2002 році представила планшети на Windows XP, але їх ніхто не оцінив), це не сподобалося, причому настільки не сподобалося, що обидві компанії зробили свої нові ОС Android 3.0 і Windows 8, по суті тільки під планшети.
Інтерфейс Android 3.0 сильно відрізнявся від 2.3 — по-перше, на планшетах статус-бар тепер був внизу, і в нього переїхали повідомлення і годинниківник. По-друге, відбулася відмова від фізичних кнопок — їх замінили наэкранние, розташовані зліва внизу на статус-барі. По-третє, допрацювали багатозадачність — з’явилася зручна шторка з усіма запущеними додатками. По-четверте, переробили лаунчер — тепер робочий стіл став тривимірним.
Але, зрозуміло, змін під капотом теж вистачало: додали підтримку багатоядерних процесорів (чому не зробили раніше — велике питання, бо ядро Linux тоді багатоядерність вже давно підтримувало).
В Android 3.1, Google зробила те, що Apple або не зробила, або зробила набагато пізніше: починаючи з цієї версії, до пристроїв на Android можна підключати клавіатури, миші, джойстики, тобто можна було перетворити планшет в досить потужний і зручний трансформер. А для аудіофілів була додана нативна підтримка FLAC.
В 3.2 Google нарешті зрозуміли, що планшети — це, звичайно, добре, але нормальний софт для них — ще краще. Проблема була та ж, що і з iPad — далеко не всі підтримували планшети, і тому частина додатків або розтягувалася і милилась, або взагалі виводилася тільки у вертикальному режимі. І в 3.2 Google додала спеціальний режим виведення таких зображень піксель в піксель, тобто в максимальному підтримується роздільна здатність для програми по центру екрана, а також був доопрацьований API для розробки планшетних додатків.
Android 4.0 Ice Cream Sandwich (2011-2012)
Android 4.0 чимось нагадує Windows 8.1 — тоді Microsoft і Google вже зрозуміли, що з iPad толком конкурувати не виходить (особливо з урахуванням того, що «графіка консольного рівня» на Nvidia Tegra була в кращому разі на рівні PlayStation 2), і стали оптимізувати свої ОС під всі типи девайсів: зокрема, Android 4.0 тепер мав один GUI, який працював і на смартфонах, і на планшетах.
З одного боку, це здорово — толком не змінювався інтерфейс Android 2 вже багатьом набрид, і свіжий інтерфейс Android 4, слизанний з 3, на смартфонах виглядав непогано. З іншого боку, власники планшетів були незадоволені — якщо раніше був акуратний статус-бар внизу, який нехай і займав 10% екрану, але був досить інформативним, то тепер на ньому були лише три сенсорні кнопки рознесені, які виглядали досить дивно, а вся інформація переїхала у верхній док, як і на смартфонах.
Переробили також і екран розблокування — з нього тепер можна було швидко відкривати програми для дзвінків і написання повідомлень. Переробили камеру, додавши можливість знімати панорамні фото, використовувати ефекти в реальному часі при зйомці, а також користуватися програмної стабілізацією зображень. Крім того, нарешті додалася можливість створення скріншотів дисплея можливостями системи, а не стороннього софту.
Android 4.1-4.3 Jelly Bean (2012-2013)
З приходом нового графічного інтерфейсу в 4.0 виникла проблема — якщо достатньо потужні планшети на Tegra, оновлюється з Android 3, працювали нормально, то всякі одноядерні смартфони, оновлюється з 2.3 до 4.0, працювали не дуже плавно. Плюс вперше на ринку з’явилися популярні дешеві процесори від Mediatek, тоді ще двохядерні c досить слабкою графікою PowerVR 531, які також працювали на 4.0 повільно.
Тому у 4.1 основний упор був зроблений на плавність інтерфейсу. Для цього Google реалізувала Project Butter, який представляв собою банальну потрійну буферизацію кадрів, яка повинна була забрати всі подлагіванія інтерфейсу. В принципі, це спрацювало — інтерфейс дійсно став набагато плавніше.
Друга важлива зміна — з’явився сервіс Google Now, який можна вважати батьком Google Assistant: він міг постачати користувача корисною інформацією, спираючись на його дії (історію браузера, календар і т. д.)
В 4.2 з’явилася можливість використовувати декілька профілів — кожен зі своїми налаштуваннями і особистими даними. Також додали підтримку Swype в клавіатуру, камера навчилася знімати панорами 360 градусів, а змін UI — можливість розташовувати віджети на екрані блокування.
У цій версії системи був кумедний баг — в календарі відсутній… грудень. З урахуванням того, що система вийшла в листопаді — проблема була досить актуальною. Пофіксили її швидко, у версії 4.2.1, тоді ж додавши підтримку Bluetooth-джойстиків.
Основною зміною в 4.3 стала підтримка OpenGL ES 3.0 (на два місяці раніше, ніж в iOS). Нова версія OpenGL принесла покращену графіку, однак була одна проблема — підтримку нового API мали лише кілька процесорів Snapdragon, так що ігри з новою графікою з’явилися далеко не відразу:
Android 4.4 KitKat (2013-2014)
Чергова версія системи, в якій Google зайнялася оптимізацією — подивившись на те, як сумно і повільно працює iOS 7 на iPhone 4, Android 4.4 був зроблений наголос на оптимізацію роботи девайсів з 512 МБ ОЗУ. І, до речі, Google це вдалося — так, система на таких девайсах була швидше однозадачной, але працювала цілком собі непогано.
Друга важлива зміна — з’явилася нова середовище для виконання прикладних програм замість Dalvik, Android Runtime (ART). Якщо раніше, при Dalvik, використовувалася JIT-компіляції, тобто на льоту байт-код перероблявся в машинний код, то тепер ART компілює програму один раз, при установці. Плюсів від цього багато — більш швидкий запуск і робота програми (менше навантажується процесор), ну і відповідно більш тривалий час автономної роботи. З мінусів — трохи більшу вагу додатків і більш довга установка, але в порівнянні з плюсами це не проблема.
Також допрацювали Google Now — тепер він став повноцінним голосовим помічником, в чомусь навіть краще «основоположника» — Siri. З менш важливих змін — у Android 4.4 нарешті старий вбудований браузер змінився на Google Chrome, з’явилася можливість на льоту перемикати лаунчер через налаштування і запуск додатків в пісочниці.
На цьому ми закінчуємо історію старих версій Android — на них вже майже не продаються пристрої, хоча більшість розробників додатків їх ще підтримують. В наступній і заключній частині ми поговоримо про сучасних версіях — з п’ятої по сьому.
Закінчив магістратуру КПІ за спеціальністю “Інженерія програмного забезпечення.”
Захистив кандидатську за темою: “Проектування дидактичної системи інноваційної підготовки фахівців в області програмної інженерії”.
Працюю і пишу на теми, пов’язані з програмуванням, влаштуванням комп’ютерів і комп’ютерних систем.
