Чому ми так кажемо

Одне з багатств мови — це крилаті вирази, прислів’я, приказки, стійкі словосполучення — загалом, фразеологізми. Вони надають нашій мові образність і красу. А ще дозволяють двома-трьома словами точно висловити те, про що деколи насилу розкажеш; навіть з допомогою безлічі довгих речень.
Але як шкода, що дуже часто використовують у своїй промові ці скарби мови, абсолютно не розуміючи їхнього змісту. Хочуть розумними здатися, а насправді нісенітницю вимовляють. Відразу видно — не знайомі вони з їх історіями. Адже якщо знаєш, звідки походить те чи інше вираження, ніколи не помилишся! Ось, скажімо, про людину, який важливо виступає з високо піднятою головою і сам собою пишається, кажуть, ходить козирем.
У цього виразу цікава історія. Воно від коміра пішло, щоправда, не від звичайного, як у тебе на сорочці, а від наряду. У Древній Русі бояри, на відміну від простих людей, пришивали до коміру каптана розшитий сріблом, золотом і перлами комір, який називався козирем. Козир переконливо стирчав вгору, надаючи горду поставу боярам. Голову з-за такого коміра зі спини не було видно, доводилося надягати високі шапки. А щоб шапка на ніс не з’їхала або, не дай бог, при всьому чесному народі на землю не впала, бояри один перед одним ходили, задерши носи. Звідси і пішли вирази «ходити козирем» і «козиряти». «Ходити, козирем» – значить ходити важливо, з гордістю, з почуттям власної гідності. А «козиряти» – значить «хвалитися чим-небудь, користуватися перевагою».
Чому рукава називаються – зрозуміло, від слова «рука». Але при чому тут «засукавши рукава»?
Так почали говорити в ті далекі часи, коли люди носили одяг з дуже довгими рукавами: у чоловіків вони часом досягали 95 см, а у жінок були ще довше – 130 -140 см. Мода така була. Чим рукава довше, тим модніше. Тільки нелегко тим модникам доводилося. Гуляти-то без діла, може, і нічого, а спробуй попрацювати в одязі з такими рукавами: буде незручно, робота погано вийде, довжелезні рукави всюди будуть мішатися. А щоб справа йшла на лад, рукави треба було засукати, тобто підвернути. Ось і стали говорити про людей, які роблять свою справу ліниво, неохоче, повільно, що вони працюють «абияк». А про спорого, вмілого працівника і донині кажуть, що він працює «засукавши рукави». Хоча рукави можуть бути такими короткими, що засукувати їх не треба.
Вираз «шиворіт-навиворіт» теж до одягу відношення має. Зараз ці слова нам здаються нешкідливими. Адже вони означають лише, що хтось одягнувся неправильно або надів щось навиворіт. Сміх, та й годі! Подумаєш, з ким не буває! Всі пожартують над розсіяним і порадять одягтися як годиться.
А адже був час, коли вираз «шиворіт-навиворіт» зовсім інший сенс мав. І не зовсім кумедний, а страшний. Пов’язувалося з ганебним покаранням. Спійманого злодія одягали у вивернути одяг і в такому вигляді вели до відповідальності. Йдуть повз люди з презирством на злочинця дивилися, лаяли його, могли навіть камінням закидати.
А в часи Івана Грозного боярина провинився що карали тим, що примушували надягати вивернуту навиворіт шубу або багату боярську одяг з розшитим коміром – шиворітом. Але й цього здалося мало – садили коня обличчям до хвоста і прив’язували віжками. У такому вигляді возили його по всьому місту під свист і улюлюкання вуличної юрби. Покарання таке найбільшим ганьбою вважалося.
Але пройшли роки, пролетіли як сон смутні часи, і вираз «шиворіт-навиворіт» набув зовсім нешкідливий сенс, стало всього лише означати зробити або сказати що-небудь не так, навпаки, переплутати. А що в цьому страшного? З ким в житті такого не бувало?!
Ще приміром. вираз «справа в капелюсі» – значить що все добре, все в порядку, все вирішено, вдало залагоджено.
Вираз сходить до старовинного звичая вирішувати спірні справи жеребкуванням. Кому пощастить витягти позначений предмет – жереб, справа в капелюсі, тобто вирішено, вдало залагоджено.
Цікаво походження вислову «тяганину тягнути». «Тяганину тягнути» відноситься до всякої повільної, нудної, затяжної і одноманітній справі або розмови, до прикрої втрати часу.
Тяганина – найтонша золота, срібна або мідна нитка, якою вишивали галуни, аксельбанти та інші прикраси офіцерських мундирів, а також ризи священиків і просто багаті костюми. Її виготовляли кустарним способом, розжарюючи метал і обережно витягаючи кліщами тонкий дріт. Процес цей був надзвичайно тривалим, повільним і копітким, так що з часом вислів «тягти тяганину» став ставитися до всякої затяжної і одноманітній справі або розмови.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *