Чи врятують «Великі стіни» світ

Як це ні дивно, але в наш час, коли світ стає все більш єдиним і взаємопов’язаним, набирає чинності зацікавленість багатьох країн у будівництві оборонних «стін». Створення подібних захисних споруд має багатовікову історію і дає можливість поміркувати, наскільки повернення до нього у наші дні може бути успішним.

Найбільш відомими з древніх «великих стін» є «Андріанов вал», який було зведено римлянами на Британських островах у II столітті нашої ери, і Велика китайська стіна, яка будувалася близько двох тисячоліть. Їх метою був захист від набігів «варварів». «Адріанов вал» стримував племена, що проживали на території сучасної Шотландії, захищаючи британські володіння Римської імперії. У IV столітті н.е. римлянам довелося звідти піти, і незабаром варвари завоювали «вічне місто».

А Велика Китайська стіна давно вже стала символом китайської цивілізації. Вона простягнулася від Ляодунського затоки через Північний Китай і пустелю Гобі. Відстань від одного кінця стіни до іншого становить 2450 км, але якщо враховувати, що відходять від неї інші кріпосні вали, то вийде 6000 – 6500 км

Будівництво стіни почалося в VII ст. до н.е. при імператорі Цинь Шихуанді, відомому об’єднувача китайській землі. Вона замислювалася як доказ влади і величі імператора, а також як зміцнення проти набігів кочових племен і мала вберегти підданих Піднебесної імперії від злиття з варварами і переходу до напівкочового способу життя. Можна сказати, що Велика китайська стіна була предтечею Берлінської.

Незважаючи на наявність величезної армії і найсучаснішої на той час зброї, в XIII столітті Китай був завойований монгольськими, а в XV столітті – маньчжурськими племенами. Історики вважають, що основна причина поразок Китаю у війнах з войовничими кочівниками полягає в тому, що китайці були поганими воїнами і на перше місце ставили розвиток економіки і культури, а не завоювання інших народів. Китайські філософи і військові теоретики всіляко підкреслювали, що світ вигідніше війни, так як веде до процвітання держави. Так що стародавній Китай можна назвати першою «миролюбною країною». Його рятувала висока цивілізація: еліта кочових племен, які завойовували країну, досить швидко засвоювала китайські культурні цінності.

У другій половині XX століття відомої стіною стала межа між Південною та Північною Кореєю. Так, Пхеньян заявляє, що це Сеул спорудив загородження довжиною 240 км, нашпигованне новітньою зброєю. У Південній Кореї, в свою чергу звинувачують правителів КНДР, що на кордоні та поблизу неї знаходиться мільйонна армія, оснащена танками і артилерією, готова в будь-який момент розв’язати війну. Однак навряд чи можна сумніватися, що ніяка прикордонна країна не врятує диктаторський режим Північної Кореї від колапсу, до якого веде переродження комуністичної еліти.

Найбільш значний вплив на політичну обстановку в світі зробила Берлінська стіна, споруджена владою НДР між східною і західною частинами Берліна. Це єдина споруда в світовій історії, метою якого було позбавлення своїх громадян можливості возз’єднатися зі своїми співвітчизниками. В період з 1949 по 1961 рр. від світлого комуністичного майбутнього бігло 2,6 млн. громадян НДР.

Щоб не залишитися зовсім без народу і запобігти “витік мізків”, лідери СРСР і НДР прийняла рішення про повне закриття кордону. Через все місто простяглася бетонна огорожа загальною довжиною 155 км Берлінська стіна була зруйнована в 1989 році і отримала в 1991 році статус історичної пам’ятки. Її безславна «смерть», що відбулася під впливом перебудови в СРСР, призвела до возз’єднання двох Німеччин. Берлінська стіна залишилася в пам’яті народів як символ колапсу радянської імперії. Але зведення різних стін триває. При цьому політичні та військові лідери переслідують цілком прагматичні цілі – захист від тоталітарних країн і терористичних режимів, а також стримування нелегальної імміграції.

Особливий інтерес до подібного будівництва стали проявляти держави, розташовані на Близькому Сході. Найбільш великі з них зводяться на території Саудівської Аравії та Ізраїлю. Правителі Саудівської Аравії, які сповідують сунізм, розглядають шиїтський Іран як свого смертельного ворога і не без підстави побоюються, що в будь-який момент їх країна може опинитися жертвою войовничого сусіда. Вже оголошено, що будівництво 800-кілометрової стіни завершиться до кінця 2009 року. Ніхто не сумнівається, що шейхи Саудівської Аравії при своєму нафтовому багатстві і, м’яко кажучи, авторитарному правлінні можуть дозволити собі зводити будь-які споруди.
Що стосується Ізраїлю, то в цій демократичній країні проблеми, пов’язані з будівництвом стіни, викликали розбіжності в ізраїльському суспільстві. Стіну почали будувати у 2002 році, уздовж кордону Ізраїлю та Західного берега річки Йордан завдовжки 703 кілометр і заввишки від 3 до 4 метрів. Кожен її кілометр обходиться Ізраїлю приблизно в 5 мільйонів шекелів (близько 1 мільйона доларів США). Роботи неодноразово відкладалися на вимогу міжнародних організацій.

На думку ізраїльських військових, стіна захистить ізраїльтян від атак екстремістів, які проживають на території Палестинської автономії. В Ізраїлі серед “лівих” і центристів досить популярна точка зору, що стіна допоможе створити контури майбутньої незалежної держави “Фалястин” – не надто дружньої, але, принаймні, толерантного по відношенню до Ізраїлю. Політики, що представляють “праве” протягом ізраїльської політики, вважають, що стіна де-факто легітимізує кордони 1967 року і стане символом поразки країни в її півстолітній боротьбі проти тих арабських сил, які до останнього часу відмовляють Ізраїлю навіть у праві на існування. Вони вважають, що розділові огорожі не стануть скільки-небудь ефективним засобом у боротьбі проти ісламських радикалів, які використовують сучасні ракети, підкопи і індивідуальний терор.

Нещодавні події, коли сотні тисяч палестинців, прорвавши загородження контрольно-пропускного пункту, ринули в сусідній Єгипет для закупівлі товарів, продовольства і зброї, породили нові сумніви в ефективності оборонних споруд. Багато хто в Ізраїлі сьогодні задають питання, а що буде, якщо величезні маси палестинців, в тому числі діти і жінки, намагатимуться прорвати той чи інший ділянку стіни? Почне ізраїльська армія в них стріляти? Відповіді на це питання поки ніхто не дав.

З кінця XX століття однією з найскладніших проблем для промислових країн стала різко збільшується нелегальна міграція з бідних країн. Багато десятиліть на мексиканських іммігрантів в США не звертали особливої уваги – робочої сили явно не вистачало. Положення різко змінилося, коли було прийнято угоду про вільну торгівлю між обома країнами – мільйони мексиканців хлинули в США. Щорічно прибувало близько мільйона нелегалів.

У 2006 році Конгрес прийняв рішення побудувати огорожу довжиною 1125 км: вздовж кордону Сан-Дієго в Каліфорнії і Ель-Пасо, штат Техас. Тепер охочим потрапити в США потрібно буде долати більше 80 км важкопрохідної Соноранской пустелі. За даними опитувань, більше половини американців підтримують будівництво стіни.

Ці ж страхи перед іммігрантами спонукали мера італійського міста Падуя піти на безпрецедентний крок в боротьбі із зростанням злочинності. У серпні 2006 року за два дні один із районів міста був обнесений сталевою стіною. На думку міської влади, це був єдиний спосіб обмежити злочинність серед нелегалів з Нігерії і Марокко. Разом з тим мер сусідній Венеції поставився до цього міні-проекту різко негативно і назвав його «другою берлінською стіною».

Історія будівництва «великих стін» говорить те, що їх будуть продовжувати зводити – у всякому разі, у найближчому майбутньому. Занадто велика віра громадськості, політичних і військових лідерів в те, що, відгородившись від потенційних ворогів, можна буде припинити вести з ними переговори, пов’язані з компромісами і поступками. В той же час все більш популярним стає думка, що ніякі стіни нікого не врятують від терору, нелегальної імміграції та криміналу. Історичний досвід дає чимало прикладів, коли тоталітарні режими бувають змушені адаптуватися до міжнародного порядку, а радикальні організації – відмовлятися від терору, щоб не втратити довіри свого населення.