Поліетиленовий податок

Здається, ще недавно обурення наших співгромадян викликав занадто нав’язливий сервіс в деяких булочних: хочете чи не хочете, а в якості упаковки купленого батона вам вручали поліетиленовий пакетик. І відмовитися від упаковки або попросити трикопієчний паперовий пакет було не можна. Відомий журналіст Анатолій Рубінов назвав це “поліетиленовим податком”. Минуло лише двадцять років, і ось вже всі звикли до того, що практично кожна покупка в магазині або кіоску упакована в поліетилен, до того ж явно дорожчий, ніж раніше: з зручними ручками, з малюнком, часто багатобарвним. Що ж, іноді це буває до речі, проте куди дівати потім скупчилися будинку мішки? Рано чи пізно вони потрапляють на звалище, а там розкладаються десятиліттями, отруюючи воду і грунт.

Точної статистики немає, але, за оцінками, щорічно покупці всього світу забирають додому від 500 до 1000 мільярдів пластикових пакетів. Це по 150 штук в рік на кожного жителя Землі. Британська асоціація виробників пластмас стверджує, що пластикові пакети – “гігієнічна, не володіє запахом, міцна, водонепроникна і зручна тара для покупок”. А представник міжнародної організації “Друзі Землі” заявляє: “Це марна трата ресурсів на річ, яка використовується лише один раз – донести покупку від магазину до дому”. Виробники парирують: “Кожний пакувальний мішок використовується як мінімум двічі: їм вистилають відро для сміття, щоб зручніше було виносити сміття”.

Поліетиленовий пакет – один з найбільш “рухливих” видів сміття. Пройдіться по кожному міському парку, подивіться на дерева біля свого дому – і ви неодмінно побачите хоча б один білий мішок, занесений вітром в крону дерева. Кілька років тому два жителя Нью-Йорка створили фірму з видалення мішків з міських дерев. Але у міста не знайшлося коштів для оплати такої діяльності. Позбавлення від поліетиленового сміття теж недешево: в Європі спалювання тонни пластикових відходів коштує 100 євро, а поховання – 60.

Але це тільки видима, хоч і неприємна, сторона справи. Англійські вчені виявили мікроскопічні частинки поліетилену та інших полімерів в піску морських пляжів і в мулі, піднятому з дна у Плімута. Це явно продукт розпаду сумок, пластикових пляшок та інших відходів. Потім частки полімерів знайшли в пробах планктону, причому їх кількість там росте починаючи з 60-х років минулого століття (у музеях збереглися проби планктону за багато десятиліть). У дослідах доведено, що планктонні рачки, фільтруючи з води їжу, заковтують і частки полімерів. Поки неясно, чи потрапляє поліетилен в рибу, харчуються планктоном, і доходить по харчової ланцюжку до людини. А якщо доходить – то відкладається в якому-небудь органі або без наслідків виводиться.

Поки мішок не розпався і плаває в морі, його може проковтнути якась тварина. Морські черепахи, що харчуються медузами, часто приймають поліетиленовий мішок за медузу і гинуть від закупорки кишечника. У 2002 році в Нормандії був викинутий на берег дохлий кіт, в кишечнику якого виявили 800 кілограмів пластикових пакетів та іншої упаковки. За оцінками австралійських екологів, щорічно через поліетиленових пакетів гинуть десятки тисяч птахів, китів, тюленів і черепах.

Чи робиться щось проти цієї напасті? У Данії з 1994 року введено податок на кожну упаковку, причому платити повинні були не покупці, а магазини, що роздають “безкоштовні” сумки. Після чого кількість мішків, нав’язуваних покупцям, впало на 66%. На Тайвані в 2001 році ввели податок в два пенси на кожен пластиковий пакет. Їх використання впало на 69%.

У Бангладеш пішли далі. Тут з 2002 року повністю заборонені виробництво і продаж поліетилену та виробів з нього, які є небезпечними забруднювачами. Кожен власник поліетиленового пакету повинен заплатити штраф в 5 фунтів стерлінгів. Виробникам цієї зарази загрожує ув’язнення до 10 років і штраф в 9000 фунтів. Захід може здатися надто суворою, але треба врахувати, що в Бангладеш практично не існує системи збору та переробки або захоронення сміття. На вулицях майже немає сміттєвих урн. Тим часом місцеве населення щодня використовувало і викидало близько 10 мільйонів полімерних мішків. Вони валялися просто на вулицях, їх зносило вітром в арики, і пакети забивали життєво важливу систему зрошення. Річка Буриганга, що протікає через столицю Бангладеш – Дакку, виявилася майже загаченої поліетиленовим сміттям. В основному саме з цим пов’язані катастрофічні повені 1988 і 1998 років.

За два роки, що минули після заборони, відродилася майже заглохшая місцева промисловість по вичинці джутових мішків. А діти клеять і продають на вулицях паперові пакети зі старих газет і шкільних підручників.

Подібні заходи ухвалив і уряд індійського штату Хімачал-Прадеш. Той, у кого виявиться поліетиленовий пакет, потрапить у в’язницю на сім років і повинен буде сплатити штраф в тисячу фунтів стерлінгів. У ПАР заборонили робити мішки з плівки тонше 30 мікрометрів: влада сподівається, що більш міцні мішки спонукатимуть громадян на те, щоб їх не викидати, а використовувати повторно. Середня товщина стінок у пакет з супермаркету – 18 мікрометрів.

В Австралії, де щорічно споживається шість мільярдів пластикових пакетів і сумок, проходить національна кампанія за участю відомих артистів, яка переконує громадян не використовувати пластикові мішки. Кілька міст оголосили себе “безмешочной зоною”. В Ірландії з 2002 року введено податок в 15 євроцентів на кожен мішок, причому платить покупець. Вже через кілька місяців споживання поліетиленових мішків скоротилося на 90%. Зібрані з тих пір за рахунок цього податку 23 мільйони євро пішли на охорону природи.

Англійський уряд поки не поспішає з аналогічними заходами. Чиновники вказують, що поліетиленові мішки насправді складають менше одного відсотка відходів, що надходять на звалища. Операція з обліку сміття на англійських пляжах, проведена однієї з екологічних організацій, показала, що пластикові пакети становлять 2% всього пляжного сміття (а всі пластмасові відходи, в тому числі пляшки, – 56%).