Психологія зловживання владою

Лорд Актон, британський політичний діяч дев’ятнадцятого століття, одного разу зауважив: всяка влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно. Американські психологи спробували знайти емпіричне підтвердження цієї нестаріючої істини. І це їм вдалося.

Людина, наділена владою, перестає прислухатися до оточуючих і втрачає здатність дивитися на себе з боку.

Як зазначає Адам Галински, професор соціальної психології Північно-східного університету, випадки зловживання владою нерідкі в США – як у державних установах, так і в приватних корпораціях.

«Приміром, – говорить професор Галински, – зарплата керівників корпорацій часом в сорок разів перевищує зарплату рядових співробітників. Тридцять років тому така практика тільки зароджувалася».

Трохи краще йдуть справи в політичній сфері, продовжує Галінський. У Вашингтоні Республіканська партія протягом шести років контролювала виконавчу та законодавчу гілки влади й, як правило, ігнорувала точку зору опозиції.

Лише завдяки перемоги демократів на виборах в Конгрес, взаємодія двох названих гілок влади знову знайшло колишні форми.

«Сама по собі ієрархія неминуча, – продовжує професор Галински. – Проте поведінка тих, хто знаходиться на верхній сходинці ієрархічної драбини, не задано раз і назавжди. Один із способів змусити керуючого враховувати точку зору підлеглого полягає в тому, щоб зробити першого підзвітним.

Заради цього й створюються ради директорів при керівництві корпорації; їх призначення полягає як раз в тому, щоб врівноважувати влада генерального менеджера, створюючи систему стримування та противаг. Тому-то в США діє принцип поділу влади – Конгрес служить противагою президентській владі.

Іншими словами, коли мова йде про владу та про ієрархію, необхідно, щоб вища влада була комусь підзвітна. Саме підзвітність змушує керівництво прислухатися до різних думок».

Думка Адама Галински підтверджують результати нещодавно проведеного дослідження, про яке розповідає останній номер журналу «Psychological Science».

В одному з експериментів Галински розділив учасників на дві групи. Одну становлять ті, хто, за їхніми словами, відчуває себе керівниками, наділені владою. Іншим сказали, що їм належить зіграти роль підлеглих, владою не володіють. Кожного випробуваного попросили написати у себе на лобі заголовну букву «E».

«Потім, – розповідає професор Галински, – ми подивилися, як вони це зробили. Деякі намалювали букву «E» таким чином, довга паличка пройшла по лівій стороні особи. Для самої людини ця виглядає як буква «E», але для того, хто дивиться зі сторони – це «E», написана задом наперед.

Якщо ж довга паличка проходить по правій стороні особи, то справа йде протилежним чином: для самого випробуваного – це «Е», написана задом наперед, зате для стороннього спостерігача – це правильна буква «Е». Ясно, що в першому випадку ми маємо справу з неувагою до інших людей і їх погляду на дійсність».

Піддослідні, наділені владою, писали «Е» за першою версією, в три рази частіше, ніж їх «підлеглі». За словами Адама Галински, це наочне свідчення того, що, принаймні, під час експерименту, ці люди думали тільки про себе, втративши здатність поставити себе на місце іншого.

За словами дослідників, навіть з тими, кому ця здатність властива від природи, відбуваються суттєві психологічні зміни, як тільки вони набувають владу над іншими людьми.

Доккер Келтнер, фахівець з соціальної психології з Каліфорнійського університету в Берклі, прийшов до висновків, подібним з висновками Адама Галински. Більш того, за словами Келтнера, колись у молодості він відчув, що такі зміни почали відбуватися з ним самим.

«Коли я був аспірантом, – каже Доккер Келтнер, – я відчував себе зовсім незначною людиною, якого ніхто не слухає і чия думка нікого не цікавить. Мої наукові керівники майже весь час говорили самі. Я був у постійному стресі і відчував себе ідіотом. А справа тут тільки в тому, щоб змінилася ваша роль.

Коли мої обставини змінилися, а з ними моя роль (я отримав посаду викладача, і у мене з’явилося більше влади), змінилося і моє самопочуття. Я відчув себе більш вільним, більш розкутим – я міг вільно говорити те, що думаю, не хвилюючись про реакції інших людей.

Я залишився тим же людиною, що і раніше, але ця зміна стала для мене відкриттям. Я думаю, кожен, на плечі якого раптом звалюється владу, схильна до цього. І люди, наділені владою, повинні це усвідомлювати».

Чи є на світі хоч один керівник, ні разу не зловживав своєю владою? Якщо так, то, за словами професора Келтнера, він заслуговує розширення своїх повноважень!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *