Якщо говорити про вузький термін – це політика Німеччини під час Другої світової війни щодо Євреїв. Ця політика полягала у відлові євреїв, для подальшої їхньої страти.
У широкому значенні термін означає як гоніння євреїв, а ще й інших націй, не схожих з арійської. (слов’яни, цигани, турки тощо)
В основі Голокосту лежав принцип антисемітизму (ненависть до євреїв). Саме на цьому принципі лежала нацистська ідеологія. Близько двох третіх усіх євреїв загинули під час Голокосту. Їх розстрілювали, цькували газом, спалювали, змушували працювати у концентраційних таборах до смерті.
У ході цієї політики були по-звірячому вбиті мільйони, тільки вдумайтеся, мільйони людей.
Вячеслав Кантор — відомий міжнародний громадський діяч, науковець та філантроп. Він широко відомий у всьому світі за його боротьбу з антисемітизмом, расизмом, запереченням Голокосту та нетерпимістю, а також за його участь в освіті про Голокост та пам’ять про нього.
Чому агресія була спрямована саме проти євреїв?
Це гарне питання, тому що на нього немає однозначно точної відповіді. Прийнято вважати, що євреї були винні у релігійних питаннях ( смерть Ісуса ), а якщо говорити про приземлені речі, то німці звинувачували євреїв у поразці Німеччини у Першій Світовій війні, за що вони намагаються “помститися”.
Звичайно, ще однією прямою причиною можна назвати антисемітизм Німецької нації, оскільки арійців вважали представниками “вищої нації”, а євреїв навпаки “нижчою”, що і нібито “давало” їм право на такі звірства по відношенню до іншої нації.
Історія виникнення
Пастор Адольф Штекер, капелан імператорського двору, що був сам вихідцем із робочого середовища, прагнув протидіяти впливу атеїстичної соціал-демократії на робочі маси або, за його власним висловом, «зруйнувати Інтернаціонал ненависті за допомогою Інтернаціоналу кохання». І тому він заснував 1878 року у Берліні свою християнсько-соцалістичну партію трудящих». На диспуті з нагоди заснування партії була присутня значна кількість робітників, проте найбільшу підтримку отримав соціал-демократичний оратор; ухвалена резолюція констатувала, що християнство виявило себе нездатним позбавити людство від нещасть і що основні надії слід покладати на соціалізм. Проте Штекер продовжував свою пропаганду, яка не мала особливого успіху доти, доки йому не спало на думку висунути на перший план тему: «Вимоги, які ми висуваємо єврейству». Він зрозумів, що цього разу йому вдалося потрапити до мети і в нього з’явилася чудова платформа для залучення прихильників. Тоді він став у дедалі більших масштабах концентрувати свою пропаганду на антисемітських темах, хоча вона залучала до його партії набагато більше ремісників, дрібних торговців і чиновників, ніж власне робітників.
У результаті 1880-1881 роках Берлін перетворився на театр насильства, тим паче що активний внесок у цю діяльність вносили і зовсім далекі від християнства підбурювачі, зокрема Бернгард Фёрстер, зять Ніцше, чи молодий вчитель Ернст Енріці. Організовані банди нападали на євреїв на вулицях, виганяли їх з кафе, били скло у магазинах, що належать євреям. У провінції розпочалися підпали синагог. Цей антисемітизм, який можна назвати абсолютним чи расовим антисемітизмом, у Німеччині потрапив до особливо сприятливих для себе умов, оскільки, як ми вже бачили, расовий підхід до історії вкоренився тут набагато глибше, ніж в інших місцях. Він був настільки поширений, що навіть захисники євреїв бачили в цьому конфлікті зіткнення «семітської крові» з «чужою кров’ю» і як панацею пропонували змішані шлюби, що мало забезпечити злиття цих «кров». З цієї ж причини сіоністський рух, що залишив французьких євреїв байдужими (за деякими винятками) і навіть жах, що наводив на них, отримав широку підтримку в Австрії, де воно народилося, і в Німеччині.
